Хронічний аутоімунний тиреоїдит, або тиреоїдит Хашимото, — це захворювання, за якого імунна система помилково атакує тканини щитоподібної залози. Через тривале запалення орган поступово втрачає здатність виробляти достатню кількість гормонів. Розібратися в симптомах, причинах і принципах лікування допомагають аналізи та консультація ендокринолога.
Хто належить до групи ризику
Захворювання може виникнути в будь-якому віці, але найчастіше його виявляють у жінок. Ризик зростає за наявності аутоімунних хвороб у самої людини або її близьких родичів. Тиреоїдит нерідко діагностують у періоди гормональних змін — після пологів, під час менопаузи або на тлі інших порушень роботи ендокринної системи.
Водночас сам по собі вік чи менопауза не є прямою причиною хвороби. Йдеться про поєднання спадкової схильності та чинників, які можуть впливати на роботу імунної системи й щитоподібної залози.
Чому розвивається аутоімунний тиреоїдит
Точну причину запуску аутоімунного процесу встановити вдається не завжди. Найчастіше лікарі враховують сукупність таких факторів:
- Спадкова схильність. Якщо в родині були захворювання щитоподібної залози або інші аутоімунні порушення, імовірність тиреоїдиту вища.
- Надлишок йоду. Йодовмісні препарати не можна приймати без рекомендації лікаря. За нормального рівня йоду додаткові дози не захищають від тиреоїдиту, а в окремих випадках можуть погіршити перебіг аутоімунного процесу.
- Вплив радіації. Опромінення ділянки шиї або значний радіаційний вплив здатні пошкоджувати тканини щитоподібної залози та підвищувати ризик її захворювань.
- Інші чинники. На стан залози можуть впливати перенесені інфекції, гормональні зміни, деякі ліки та супутні аутоімунні хвороби. Однак жоден із цих факторів не вважають універсальною причиною тиреоїдиту.
Які симптоми можуть виникати
На ранніх етапах аутоімунний тиреоїдит часто не має помітних проявів. У міру зниження функції щитоподібної залози можуть з’явитися втома, сонливість, мерзлякуватість, сухість шкіри, набряклість, набір ваги, закрепи та погіршення концентрації.
Іноді на початку хвороби, коли пошкоджені клітини вивільняють надлишок гормонів, виникають короткочасні ознаки тиреотоксикозу:
- прискорене серцебиття;
- тремтіння рук;
- підвищена пітливість;
- відчуття жару або різкі зміни переносимості температури;
- дратівливість і перепади артеріального тиску.
Такі симптоми не є специфічними лише для тиреоїдиту. Вони можуть супроводжувати серцево-судинні, неврологічні та інші ендокринні порушення, тому самодіагностика за проявами ненадійна.
Як підтверджують діагноз
Обстеження зазвичай починають із аналізів на тиреотропний гормон (ТТГ) і вільний тироксин (вільний Т4). Для оцінки аутоімунного процесу можуть визначати антитіла до тиреоїдної пероксидази та тиреоглобуліну.
УЗД щитоподібної залози допомагає оцінити її розмір і структуру. Результати досліджень потрібно розглядати разом із симптомами та оглядом, адже сам факт підвищення антитіл ще не означає, що людині обов’язково потрібне медикаментозне лікування.
Лікування хронічного аутоімунного тиреоїдиту
Специфічної терапії, яка повністю «вимикає» аутоімунну реакцію, зазвичай не застосовують. Тактика залежить від роботи щитоподібної залози, рівня гормонів і самопочуття пацієнта.
Якщо розвивається гіпотиреоз, лікар призначає замісну терапію левотироксином. Препарат відновлює дефіцит гормонів щитоподібної залози, але дозу підбирають індивідуально та періодично коригують за результатами аналізів.
За нормальної функції залози лікування може не знадобитися. У такому разі ендокринолог зазвичай рекомендує спостереження та контроль ТТГ через визначені проміжки часу. Протизапальні або інші симптоматичні засоби використовують лише за конкретними показаннями; вони не замінюють гормональну терапію й не усувають причину хвороби.
Чого не варто робити самостійно
- приймати йод, гормони або «імунні» препарати без призначення;
- скасовувати левотироксин після покращення самопочуття без консультації;
- орієнтуватися лише на рівень антитіл під час оцінки ефективності лікування;
- відкладати звернення до лікаря за наявності вираженого серцебиття, слабкості, непритомності чи різких змін тиску.
Хронічний аутоімунний тиреоїдит часто вдається добре контролювати. Регулярний контроль гормонів, правильно підібрана терапія та відмова від самолікування допомагають підтримувати нормальне самопочуття й запобігати ускладненням гіпотиреозу.
